Дніпро, як і низка міст України, має власний нудистський пляж. Пляж цей неофіційний і знаходиться на північному краю Монастирського острова.
За кілька десятків років пляж пережив кілька зльотів та падінь, але по-справжньому розправити крила так і не зміг. Ще з радянських часів ця частина острова залишалася малолюдною, що дозволило незакомплексованим громадянам з 90-х років використовувати її як дикий пляж для нудистів.
Так тривало до 2005 року, коли цю частину Монастирського острова вирішили переобладнати під перший платний пляж у Дніпрі. Ділянка берега була викуплена приватною компанією. Фірма весь купальний сезон, обгородивши територію, стягувала із городян гроші за вхід. Ціна користування платним пляжем становила 5 гривень, що за курсом тоді відповідало приблизно 1 долару. За літо пляж відвідало 110 тисяч осіб, що дозволило орендарям зібрати 550 тисяч гривень (55 тисяч доларів).
Але на благоустрій території, намивання нового піску та вирівнювання берегової лінії бізнесмени витратили 4,5 млн грн. Це дало привід визнати проект збитковим, хоча подальший його розвиток передбачав будівництво аквапарку, другого мосту на острів і багато іншого, корисного для городян, але шкідливого для нудистів, які потребують усамітнення.
Задля справедливості варто визнати, що закриттю проекту сприяли й проблеми юридичного характеру. У бізнесменів не всі документи були оформлені правильно. Проект був згорнутий — і вже за рік нудисти знову отримали у своє неофіційне користування північну частину Монастирського острова.
Аж до 2016 року дотримувався статус-кво. Нудисти продовжували неофіційно використовувати пляж, а влада цьому не перешкоджала. Щоправда, після теракту 2012 року у Дніпропетровську кінні патрулі іноді турбували відпочиваючих, внаслідок чого їм доводилося екстрено одягатися, щоб уникнути зайвих питань.
У 2016 році було зроблено спробу легалізувати нудистський пляж, для чого одна з активісток подала електронну петицію. Проте з необхідних тисяч людей її підписали лише 248, що не дозволило міській владі розглянути прохання. Втім, інше навряд чи сталося б. Адже офіційний статус пляжу не є потребою. Нудисти і без будь-яких дозволів використовують цю місцевість для відпочинку. А громадськість цьому не перешкоджає.
Так, за даними опитування 2016 року, лише кожен десятий дніпрянин не схвалював нудистський рух. Для порівняння, чверть городян сказали, що іноді чи постійно засмагають голяка. А ще третина не проти будь-коли спробувати це. Тобто офіційний статус пляжу як захист від громадськості не мав сенсу. Після цього минуло три роки, і пляж, як і раніше, є диким, а будь-яких передумов для його розвитку поки не спостерігається. Це місце включено у всі каталоги нудистських пляжів країни і відоме в загальнонаціональному масштабі.
Але нудистському пляжу на Монастирському острові у Дніпрі притаманні ті ж проблеми, що й усім іншим подібним пляжам. Вже 20 років Україна перебуває на початковій стадії розвитку нудизму і вибиратися з пелюшок не поспішає. Навіть на Трухановому острові в Києві та на Чорноморських пляжах відсутня супутня інфраструктура, пара наметів для розпивання пива не береться до уваги. Адже натуризм є одним із драйверів не лише внутрішнього, а й зовнішнього туризму. Згідно з опитуванням Flip Flop Report, проведеним компанією Expedia, 14% всіх світових туристів готові засмагати повністю або частково оголеними. А ще 37% були б не проти побачити нудистів поряд під час відпочинку на пляжі. Компанія Via Trip у своєму дослідженні з’ясувала, що 29,4% людей не проти спробувати такий вид відпочинку. Для порівняння, обурення від натуризму зазнають 28,4% опитаних.
Дані цих досліджень збігаються з результатами опитування в Дніпрі. Це дозволяє говорити про те, що попит на цей вид відпочинку є. Однак для його задоволення в Україні не роблять грамотних маркетингових кроків. Адже, як і у випадку із платним проектом на Монастирському острові, легалізація нудистського пляжу не стане запорукою його процвітання. Набагато більшого значення має розвиток культури натуризму та його популяризація.
