Ніхто не може змінити своє минуле. Якщо ви російськомовна людина з дитинства, зрозуміло, що українською ви, скоріш за все, розмовляєте гірше. Причина одна — відсутність практики. А причина відсутності практики — відсутність необхідності, тому що в вашому регіони більшість розмовляє російською. Коли ви живете в україномовному регіоні, ви при бажанні дуже швидко опановуєте солов’їну. Так, із помилками. Так, спочатку незграбно. Але ж потім виходить все красивіше. І от ви вже не помічаєте, як автоматично переходите на українську, коли це потрібно. Але до цього треба пройти певний шлях.
В цій статті ми поговоримо тільки про причини того, чому людина, яка все розуміє по телевізору чи коли читає книгу, як тільки відкриває рота, починає соромитися своєї мови. Розповім це як філолог за першим фахом (до речі, російський, а не український) і постараюся розкласти все по поличках. Коли ви зрозумієте, в чому проблема, вам стане психологічно легше — і це буде перший крок. В інших статтях я розповім, як бути із наступними кроками.
У російськомовних інша будова щелепи?
Деякі некультурні україномовні люди називають російськомовних «російськощелеповими». Вони це говорять з думкою про те, що їх співгромадяни спеціально не переходять на українську, хоча це так просто. Але не так вже і просто… Причина, чому у людини погана українська, — це, і справді, та сама «щелепа», але метафорично. Якщо ж казати термінами лінгвістики, то в російській мові інакше працює артикуляційний апарат, а для української мови його ще треба перекалібрувати. Добре те, що для цього достатньо просто розмовляти, а не міняти прикус чи робити операцію. Тому що «російська щелепа» — не генетика, а навичка з дитинства. Незважаючи на те, що російська і українська мови лексично схожі, все ж фонетично вони дуже різні.
Зверніть увагу: в рейтингу мов світу українська займає друге місце за милозвучністю після італійської (так, ми обігнали французьку), а от російська від неї далеко. І це зумовлено, серед іншого, такими факторами:
- чергування звуків «у» з «в» та «і» з «й», що допомагає уникнути скупчення багатьох голосних чи багатьох приголосних;
- приставні приголосні, наприклад, «Анна» і «Ганна» (більш милозвучно «Піти до Ганни» ніж «Піти до Анни»);
- м’яке «ц», наприклад, у такому складному для росіян слові, як «паляница»: не треба дивуватися, що росіянам складно сказати «паляниця» чи «Укрзалізниця» — їх мова не передбачає м’якого «ц»;
- та багато інших факторів.
Зараз не будемо вдаватися у тонкощі фонетики української мови. Це просто приклади, чому вона милозвучна. І до цієї милозвучності іншомовна людина не готова, поки не має достатньо практики. Щоб навчитися розмовляти красиво, треба слухати професійних ведучих по телевізору чи інших носіїв літературної мови, а потім намагатися повторювати, наприклад, читаючи книжки українською вголос.
Все розумію, а, коли треба, згадати потрібне слово не можу…
Одна справа розуміти, зовсім інша — говорити. Це два принципово різних процеси, навіть, можна сказати, протилежних. Тому немає нічого дивного в тому, що ви добре розумієте, тому що слова знаєте, а потім, коли треба сказати самому, потрібне слово ніяк не приходить, хоча воно в пам’яті точно є.
Слова зберігаються в потрібних «комірках» нашого мозку і процес їх «діставання» тим ефективніший, чим частіше ми це робимо. Це знову ж таки питання практики, якщо слова ви знаєте і просто не можете згадати. Інша справа, коли у вас недостатній лексичний запас в принципі. Тоді треба читати книжки і новини українською мовою, дивитися кіно. Але саме такої проблеми у жителів України зазвичай нема.
Перебудова нейронних ланцюжків
У людини, що знає дві мови і більше, кожна з них зберігається в своїх «комірках» мозку. Знаменитий нейрохірург Рахул Джандіал, автор книги «Нейрофітнес», навіть описував випадок, коли йому довелося пошкодити відділ мозку пацієнтки через необхідність видалити пухлину. До пухлини можна було дістатися, пошкодив чи ту ділянку, де зберігалася її англійська мова (вона була викладачем англійської), чи ту ділянку, де зберігалася її іспанська (рідна мова). Так, нейрохірурги вміють це визначати за допомогою тестів на відкритому мозку. Пацієнтка вирішила залишити свою рідну мову, тому що інакше її родина перестала б її розуміти. Одразу після операції теорія хірурга підтвердилася: жінка повністю втратила англійську мову, а разом із нею — і свою професію.
Цей приклад покликаний пояснити, що кожна нова мова — це нові нейронні зв’язки у вашому мозку (що до речі корисно як профілактика маразму). Навіть якщо це схожі мови. Тому не можна казати, що заговорити українською дуже легко. Інша справа, що ви її знаєте, якщо дочитали цю статтю до цього моменту. А це означає, що проблема тільки в практиці, яку треба починати, наприклад, наодинці із собою під час читання книг українською мовою. Так вам буде простіше, тому що соромитися нема кого.
Чи є у вас мотивація?
Оскільки вивчення нової мови — це фактично вирощування нових нейронних зв’язків у вашому мозку, сказати, що ця справа проста, ні в якому разі не можна. Тому хай ті, хто каже, що це має статися із вами за один день, помовчать. Але в одному вони праві: головне в цьому питанні — мотивація. Особливо це стосується жителів російськомовних регіонів. Звісно, всі підлаштовуються під середовище. А потім у іншому середовищі виникає таке явище, як психологічний мовний бар’єр, тому що вам стає соромно за свою вимову. Але зараз навкруги стає все більше людей, які свідомо вибрали для себе українську. Тому, якщо ви вирішили, що треба переходити на державну хоча б частково, кожен день хоча б по 15 хвилин просто розмовляйте. Іншого рецепту перекалібрувати свій артикуляційний апарат та навчитися швидко витягувати слова з пам’яті просто нема.
