КИЇВ — Фіктивні шлюби з жінками, які мають інвалідність, перетворилися на один із найпоширеніших сірих інструментів для отримання відстрочки від призову під час загальної мобілізації в Україні. Масштабування цього явища оголило цілу низку правових, етичних та соціальних проблем: від діяльності тіньових посередників до глибокої соціальної незахищеності вразливих груп населення.
Згідно з чинним законодавством України, догляд за дружиною з інвалідністю надає чоловікам призовного віку законне право на відстрочку від військової служби та у певних випадках можливість перетину державного кордону. Ця норма, покликана захистити інтереси сімей та забезпечити необхідну опіку, створила прогалину в правовому полі, яку почали активно використовувати ділки. У мережі сформувався цілий тіньовий ринок, де пропонують послуги з пошуку «наречених», укладання експрес-шлюбів та юридичного супроводу. Ціни на такі угоди коливаються від кількох тисяч доларів, залежно від групи інвалідності та терміновості оформлення документів.
Окремим аспектом проблеми є соціальне становище жінок з інвалідністю, які погоджуються на подібні схеми. Для багатьох із них грошова винагорода від військовозобов’язаних стає єдиною можливістю покрити витрати на дороговартісне лікування, реабілітацію або покращити скрутні побутові умови в умовах війни. Це створює тонку та небезпечну межу між свідомим договірним рішенням та економічною експлуатацією соціально незахищених громадян. Експерти наголошують, що в багатьох випадках жінки опиняються в уразливому становищі, не усвідомлюючи юридичних наслідків участі в сумнівних операціях.
Правоохоронні органи та судова система стикаються з серйозними труднощами під час протидії цій практиці. Довести фіктивність шлюбу в правовому полі вкрай складно, оскільки поняття «фіктивності» вимагає беззаперечних доказів відсутності наміру створення сім’ї. Для цього слідчі змушені збирати доказову базу: опитувати сусідів, аналізувати факт спільного проживання, наявність спільного побуту, фінансових зв’язків та спілкування. Однак чинне сімейне законодавство не визначає чітких критеріїв «справжності» почуттів, що робить більшість таких справ складними для судового доведення.
Військовий та суспільний вимір проблеми вимагає від держави балансування між захистом прав людей з інвалідністю та забезпеченням ефективності мобілізаційних процесів. Посилення перевірок з боку контролюючих органів та впровадження нових механізмів верифікації родинних зв’язків покликані зменшити кількість зловживань. Водночас системне вирішення питання лежить у площині підвищення соціального захисту жінок з інвалідністю та закриття юридичних лазівок без обмеження прав тих громадян, які дійсно потребують постійного догляду з боку своїх чоловіків.
Джерело: НВ (New Voice).