КИЇВ — Нове соціологічне дослідження демонструє, що готовність українських громадян, які знайшли тимчасовий прихисток за кордоном, повернутися додому поступово знижується з кожним місяцем війни. Проте, цей процес не є незворотним: українці чітко артикулюють низку умов, виконання яких державою може стати вирішальним фактором для їхнього повернення та участі у повоєнній відбудові країни.
Аналітики зазначають, що клювим фактором, який стримує українців, є невизначеність. Якщо на початку повномасштабного вторгнення абсолютна більшість планувала повернутися одразу після закінчення бойових дій, то зараз рішення стає більш прагматичним. На першому місці залишається безпековий компонент — не лише формальне припинення вогню, але й наявність дієвих гарантій безпеки для регіону проживання. Другим за важливістю є економічний блок: можливість знайти роботу з гідною оплатою, доступне житло та перспективи для дітей, зокрема якісна освіта та охорона здоров’я. Саме інтеграція дітей у закордонні освітні системи стає одним із найміцніших “якорів”, що утримує родини від повернення.
Експертне середовище наголошує, що держава має діяти проактивно, не чекаючи завершення війни. Уже сьогодні необхідно розробляти та комунікувати комплексну стратегію повернення та реінтеграції. Це включає програми пільгового кредитування для відновлення житла, створення нових робочих місць через залучення інвестицій у деокуповані регіони, а також освітні ініціативи, які б дозволили дітям легко адаптуватися до української шкільної програми після повернення. Відсутність чіткого державного плану може призвести до непоправних демографічних втрат, що ускладнить економічне відновлення України на десятиліття вперед.
З початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації мільйони українців були змушені покинути свої домівки. За даними ООН, кількість біженців з України є найбільшою міграційною кризою в Європі з часів Другої світової війни. У перші місяці урядові комунікації були зосереджені на допомозі евакуйованим, однак згодом на порядок денний постало питання стратегії повернення людського капіталу як ключового елементу майбутньої перемоги та відбудови.