Рівень стресу від еміграції сягає 100 балів, що дорівнює переживанням під час смерті близької людини. Це коротко про психологічні дослідження. А що якщо це вимушена еміграція?
Ще 1954 року антрополог Оберг описав переживання емігрантів як культурний шок. Слово “культурний” — зовсім не про рамки пристойності. Еміграція — це радикальна зміна всього: мови, культури, стилю поведінки, історії, географії, кола друзів, часто професії, клімату.
Оцінка стресу від еміграції у 100 балів — це суб’єктивна оцінка автора, тому що такий стрес в загальноприйняті шкали стресу чомусь навіть не включений. Але те, що це великий стрес, — беззаперечний факт.
Примітка від редакції
Що таке адаптація (по Калерво Обергу)
В адаптації виділяють 4 основні етапи.
Туристичний етап
Перший етап адаптації — туристичний. Людина відчуває ейфорію від переїзду: “я тут, я зміг, для мене немає перешкод”. Ця стадія передбачає деяке зниження критичного мислення до реальності — емігрант зосереджений на приємних відчуттях, нових місцях, різноманітності в магазинах, нових смаках, навколишньому середовищі, розвагах. До того ж часто еміграції передував нервовий переїзд і період збору документів — на цьому етапі людина розслабляється і видихає. Але ми пам’ятаємо, що під час війни в Україні, туристичної ейфорії українці навряд чи мали змогу відчути.
Етап розчарування
На другому етапі, етапі поступового розчарування, проблеми неспішно наростають. Емігрант має ще свіжі спогади про Батьківщину і неминуче починає порівнювати — зазвичай не на користь нової країни. Найчастіше це відбувається через стереотипи, з якими він жив у країні від’їзду: зараз з ними можна зіткнутися в реальності — і часто це викликає необхідність переглядати власні погляди.
На тлі цього відбувається поступове зниження настрою, оскільки необхідність вбудовуватися в навколишнє середовище передбачає зіткнення з побутом і життям іншої країни та може викликати негативні відчуття, оскільки вміння спілкування в цій культурній системі ще не вироблені або не доведено до автоматизму.
На цьому етапі присутнє сильне відчуття чужорідності та відсутність відчуття “дому”. У деяких людей можуть виникнути думки про власну неповноцінність, дискомфорт від спілкування з навколишнім світом через неможливість зрозуміти людей у новій країні, відчуження.
Часто це виливається у свідомі спроби зменшити спілкування з іншими людьми, ізолюватися, з’являється розчарування у переїзді, людина починає ставити собі запитання про правильність вибору. На цьому етапі може виникнути небажання вчити нову мову та використовувати її в побуті, роздратування та злість, що взагалі доводиться її вчити. У такий спосіб людина намагається захиститися, бо оберігає себе від відчуття провалу та страху, що з тебе посміються, наприклад, коли комунікації не вдається, або ж робляться помилки у мовленні, чутно акцент чи тебе постійно перепитують.
Часто це може бути пов’язано з тим, що людина не приймає нове життя, боїться комунікації з місцевим населенням, приписуючи йому ворожі риси — відчуженість, зарозумілість, закритість. Незнання мови виступає захисним бар’єром — я вас не розумію, отже, і образити ви мене не можете.
Найгірший час цього етапу мігрант може відчувати як період сильної кризи і допускати серйозні проблеми з реалістичним сприйняттям світу. Навколишні люди можуть здаватися ворожими, емігрант відчуває сильне почуття самотності, неприйняття його цим світом. У нього виникають сумніви у власній цінності, сильна незадоволеність собою і навколишнім світом, повністю зникає відчуття своєї ролі в новій країні. Природною реакцією на багато ситуацій стає агресія, заперечення, роздратування.
Туга за домом може стати нестерпною, і багато хто замислюється про повернення, щоб тільки не нудьгувати так сильно. Цей стан справді серйозний і небезпечний, він може штовхнути людину на необдумані вчинки, навіть на суїцид. Настільки важко це може переживатися. На цьому етапі часто виникають психосоматичні розлади, депресії, різні неврологічні проблеми. Можуть виникати хвороби без видимих причин, змінюється режим сну, інколи здається, що сил немає навіть щоб встати з ліжка. Зростає агресія по відношенню не тільки до місцевого населення, а й до найближчого оточення, сім’ї. Це оманливо дає змогу захистити своє самолюбство на короткий термін, підвищити самооцінку.
Саме на цьому етапі виникає пекуче і непереборне бажання повернутися у звичну обстановку — і люди, які не витримують напруги, повертаються до дому. Багато хто забуває, через що вони поїхали. Домашня обстановка здається острівцем спокою і затишку, місцем, де можна нарешті відпочити, скинути напругу і стати справжнім.
Дно кризи
Американський психолог Гаррі Тріандіс виокремлює 3 етап — дно кризи, загострення всіх негативних переживань. На його думку, саме тут робиться вибір — пересилити себе та почати адаптуватися, навіть якщо нічого не виходить, або розчаруватися в собі та новій країні і повернутися назад.
Етап пристосування
На наступному етапі адаптації, етапі пристосування, повільно й поступово починають розв’язуватися проблеми, що накопичилися, з’являються перші близькі знайомі серед місцевого населення, стосунки з колегами поліпшуються. Побутові складнощі більше не спричиняють таких труднощів, з’являється можливість спробувати щось нове, а не тільки хворобливе бажання триматися тільки за знайоме і звичне.
У когось це проявляється в почутті гумору — з’являються сили пожартувати над собою, посміятися над ситуацією з огляду на те, що раніше це викликало біль і негативні відчуття. Інші набувають здатності розпочинати розмови з незнайомими людьми без страху, бувати на міських заходах, одним виходити в місто, якщо раніше це здійснювалося тільки в разі крайньої потреби.
Емігрант поступово знаходить нові можливості для реалізації, світ навколо більше не здається таким безвихідним і незрозумілим. Нова країна поступово починає здаватися дедалі зрозумілішою і доступнішою, країна від’їзду і співвітчизники дедалі більше віддаляються, з’являється можливість почуватися в безпеці без зв’язку з Батьківщиною.
Хтось на цьому етапі вже здатен допомагати іншим, наприклад, новим емігрантам. Здається, що вже є сили, щоб розрадити і підтримати не тільки себе, а й інших.
На останньому етапі адаптації, етапі бікультуралізму, мігрант уже повністю адаптований до навколишнього світу, йому легко взаємодіяти з людьми, побутові ситуації більше не викликають неприємних відчуттів. Людина відчуває, що нова країна їй подобається, але при цьому вона може критично оцінювати її позитивні й негативні сторони, не порівнюючи при цьому з країною від’їзду. Ситуація повністю стабілізована, негативні емоції не з’являються або з’являються зрідка.
Емігрант здатний оцінити нову країну і місцеве населення як інших, відмінних, не поганих чи хороших, незважаючи на те, що раніше на них могли навішуватися ярлики, інколи негативні, для полегшення розуміння і визначення своєї власної ролі. Навіть якщо відбувається якесь нерозуміння під час спілкування з людьми в новій країні, це більше не викликає страху і роздратування, над цим можна навіть посміятися.
Особистість людини при цьому збагачується, вона стає сильнішою і витривалішою в емоційному плані, здатна швидше орієнтуватися в стресових ситуаціях. Фактично людина ввібрала в себе дві культури, підвищуючи тим самим свою самооцінку, в неї з’являються сили рухатися далі.
